Олексишина Г.В. Деякі проблеми застосування амністії та помилування щодо осіб, засуджених до позбавлення волі
Г.В. Олексишина курсант ІV курсу факультету з підготовки слідчих (Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ) Рецензент: кандидат юридичних наук В.В. Шаблистий
ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ АМНІСТІЇ ТА ПОМИЛУВАННЯ ЩОДО ОСІБ, ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
За наявності підстав визначених у Кримінальному Кодексі (далі – КК) України, винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене. В аналізованому інституті кримінального права найбільшою мірою дістали відображення принципи гуманізму та економії заходів кримінального впливу, покладені в основу нової політики держави загалом та кримінального права зокрема. На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання застосовується вже до засуджених осіб. Звільнення від відбування застосовуються виключно судом. Винятки становлять випадки звільнення від покарання, тобто усунення застосування кримінального закону у зазначеному випадку, що застосовується у порядку амністії чи помилування. Акт амністії та акт помилування є однією із форм прощення державою осіб, які вчинили злочин. Амністія і помилування займають дуже важливе місце у системі існуючих в українському законодавстві видів звільнення від покарання. Це можна пояснити тим, що порядок їх здійснення регулюється не тільки кримінальним правом, а й конституційним, кримінально-процесуальним, кримінально-виконавчим [1, с. 10]. Як слушно зазначає О.В. Палійчук, навколо інститутів амністії та помилування точаться нескінченні дискусії серед науковців стосовно приналежності цих інститутів до конкретної галузі права. Оскільки і амністія, і помилування здійснюється не судом, а відповідно суб’єктами органів вищої державної влади, це дозволяє віднести їх скоріше до державно-правового, ніж до кримінально-правового інституту [2, с. 78]. На цей час досить актуальною проблемою у світлі політичної реформи в Україні є можливість здійснення помилування однією особою — Президентом держави. На нашу думку, законодавцю необхідно видати закон, в якому б зазначались певні правила здійснення помилування, і рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності не може приймати одна особа, навіть якщо він Президент. Можливо, в майбутньому цю проблему буде вирішено. У зв’язку із цим А.А. Музика та С.М. Школа зазначають: * на нормативному рівні не визначено поняття помилування; * на законодавчому рівні в Україні не урегульовано процедуру здійснення помилування; * нормативно не закріплено принципи застосування амністії та здійснення помилування; * на програмному рівні не визначено основні напрямки державної політики у сфері звільнення від покарання осіб, які вчинили злочин [3, с. 114]. Вищезазначене потребує значної уваги українського законодавця з метою всебічної розробки положень комплексних правових інститутів амністії та помилування, а від науковців — вивчення правової природи амністії та помилування, а також визначення теоретичних перспектив їх розвитку. Суттєві вади, що інколи мають місце при виконанні акта амністії, в одних випадках тягнуть за собою незастосування її до осіб, що підлягають амністування, а в інших — звільнення від кримінальної відповідальності і покарання обвинувачених і засуджених, на яких амністія не поширюється [3, с. 116]. Помилування має персоніфікований характер, умови для його застосування не встановлюється — сам акт про помилування є юридичною підставою для звільнення засудженого від покарання. Укази Президента України про помилування надсилаються до обов’язкового виконання Державному департаменту України з питань виконання покарань, відповідним судам, Міністерству оборони України. О.В. Палійчук вважає що виданню актів про амністію повинна передувати серйозна аналітична робота з тим, зокрема, щоб був складений можливий соціальний прогноз очікувальних результатів застосування амністії. Відсутність такого підходу може призвести до різкого зростання злочинності в країні, коли населення виявиться беззахисним перед амністованими, які своїми діями здатні створити значні проблеми у сфері охорони громадського порядку, здоров’я та життя громадян, власності, тощо [4, с. 21]. Варто звернути увагу на те, що в колишньому Радянському Союзі практика застосування амністії та здійснення помилування вищими судовими інстанціями комплексно і повно не аналізувалася ( з подальшим прийняттям спеціальної постанови). З огляду на викладене є всі підстави для приєднання до точки зору С.М. Школи та А.А. Музики щодо проведення відповідного узагальнення судової практики, що ґрунтуватиметься на новому кримінальному законодавстві. Постанова Пленуму Верховного Суду України з цих питань могла б мати таку назву: "Про практику застосування судами законодавства з питань звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання внаслідок акта амністії та звільнення від покарання у зв’язку з помилуванням [3, с. 116]. Отже, існують певні проблеми застосування інститутів амністії і помилування, і в майбутньому вони повинні бути вирішені шляхом удосконалення законодавства і прийняття нових законів, які б визначали порядок і правила застосування амністії і здійснення помилування.
Література: 1. Музика А.А. Амністія і помилування в системі сучасного кримінального права / А.А. Музика, С.М. Школа // Кримінальне право України. – 2006 – №1. – С. 10-17. 2. Палійчук О.В. Інститут амністії та помилування: поняття, особливості / О. В. Палійчук // Вісник ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. – 2007 – № 2. – С. 75-82. 3. Музика А.А. Актуальні проблеми практики застосування амністії і здійснення помилування в Україні / А.А. Музика, С.М. Школа // Вісник ЗДУ. Юридичні науки. – 2003. – Вип. 1. – С. 114-117. 4. Палійчук О.В. Амністія та помилування в системі сучасного кримінального законодавства держав континентальної Європи / О.В. Палійчук // Науковий вісник ДДУВС. — 2006. – №3. – С. 245-251.
