Окорокова А.І. Проблеми застосування інститутів амністії та помилування в кримінальному праві України
А.І. Окорокова студентка 7 групи 3 курсу Інституту підготовки кадрів для органів прокуратури України (Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», м. Харків, Україна) Рецензент: кандидат юридичних наук, доцент Л.М. Демидова
ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНСТИТУТІВ АМНІСТІЇ ТА ПОМИЛУВАННЯ У КИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
Право на дострокове звільнення – один з найважливіших елементів правового становища засудженого. Вітчизняна й закордонна наука кримінального й кримінально-виконавчого права, а деякою мірою й кримінологія, досить інтенсивно розробляють широке коло проблем ефективності різних видів дострокового звільнення від кримінальної відповідальності, від покарання та його відбування. Однак такі види дострокового звільнення, як помилування й амністія, менше інших піддалися дослідженню, хоча вони, завдяки своєму надзвичайному характеру виявляють помітний вплив не тільки на помилуваних і амністованих осіб і членів їх родини, але й на формування правосвідомості широких верств населення. Актуальність дослідження інституту амністії та помилування зросла в зв'язку з коливаннями, що спостерігалися в останній час, у практиці застосування цих видів пом'якшення соціального та правового становища засуджених. Варто враховувати, що дослідження проблеми амністії та помилування важливе і з точки зору підвищення авторитету державної влади в Україні. При всьому розвитку, що пройшло людство в цілому і Україна зокрема, ідеологічна складова амністії та помилування залишилася не з’ясованою в повному обсязі і донині. Інститут амністії та помилування (особливо з належною практикою його застосування) має сприяти підвищенню авторитету держави, демонструючи її принциповість і державний прагматизм, з одного боку, людинолюбство і милосердя, з іншого. У цьому полягає один з аспектів соціально-правового призначення інституту амністії та помилування, як субінституту кримінального права. Акти про амністію і про помилування є правовими, але акт про помилування, на відміну від закону про амністію, за своєю спрямованістю та поширенням розрахований на застосування тільки в одному конкретному випадку – стосовно зазначеного у ньому засудженого. Щодо закону про амністію, то такий нормативно-правовий документ поширюється на певні категорії осіб, тобто має загальний характер щодо таких осіб та/або злочинів, що вони вчинили. Крім того, помилування не ставиться в залежність ні від ступеня суспільної небезпеки засуджених, ні від ваги злочинів і суворості покарань, що їм загрожують. Акт про помилування є специфічним правовим актом Президента України, прийнятим у формі Указу, який є підставою заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання, заміни покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням. В свою чергу, акт про амністію є специфічним нормативно-правовим актом Верховної Ради України, прийнятим у формі закону, є підставою для повного або часткового звільнення від покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчинення злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили. Термін "амністія" походить від грецького слова amnestia, що означає забуття, прощення. Автори більшості підручників по кримінальнім праві не проводять відмінності між поняттями "амністія" і "акт про амністію". Таке ототожнення представляється помилковим. Комплексний аналіз чинного законодавства (Конституції України, КК України) дозволяє зробити висновок про те, що амністія являє собою своєрідний державний захід, спрямований на реалізацію карної відповідальності. Акт про амністію є лише передбаченою законом формою, у якій цей захід здійснюється (формалізується). Особливістю акта про амністію є дія такого акта в часі, – як правило акти про амністію поширюють свою дію на осіб, котрі вчинили злочин до моменту набрання актами законної сили, і не поширюються на осіб винуватих у вчиненні злочинних діянь після цього моменту. Акти про амністію можуть застосовуватися судами і через багато років після їх видання, але в цих випадках амністія також стосується лише тих осіб, які вчинили злочини до її оголошення. Амністія не скасовує караність певних діянь, а лише стосовно встановлених категорій осіб допускає відмову від застосування кримінального покарання. В свою чергу, помилування засуджених передбачає досягнення мети прощення – повне або часткове звільнення цих осіб від відбування покарання чи його пом'якшення. При цьому, з одного боку, з урахуванням вчиненого та особи винних береться до уваги, чи не завдасть їх дострокове звільнення явної шкоди інтересам суспільства, виправленню та перевихованню зазначених осіб, а з другого — з'ясовується, чи не буде пов'язане продовження виконання вироків із заподіянням надмірних страждань винним та їх близьким. Однак доводиться констатувати, що застосування інституту помилування чинне кримінальне законодавство України регламентує недостатньо. Про нього лише згадується у ст. 87 КК України, відповідно до якої визнається можливість звільнення засудженого від відбування покарання, а також пом'якшення призначеного йому покарання в порядку помилування без зазначення підстав застосування останнього. Слід зазначити, що насьогодня існує низка правових проблем, пов’язаних з категоріями помилування та амністії: - на законодавчому рівні в Україні не урегульовано процедуру здійснення помилування; - на нормативно-правовому рівні не визначено поняття помилування; - нормативно не закріплено принципи застосування амністії та здійснення помилування; - не визначено основні напрями державної політики у сфері звільнення від покарання осіб, які вчинили злочин, на підставі амністії та помилування. Так, науковцями замало уваги приділяється дослідженню правової природи амністії та помилування, з’ясування якої має важливе теоретичне й прикладне значення для розкриття їх сутності. Чимало суперечливих моментів трапляється при вирішенні питань про можливість застосування амністії щодо неосудних осіб, а також засуджених за сукупністю злочинів, один з яких виключає поширення дії амністії на таких осіб. Потребують наукового осмислення і правові наслідки застосування цих інститутів. Існує також необхідність вивчення громадської думки щодо застосування амністії та здійснення помилування. При розв’язанні зазначених питань доцільним є вивчення, аналіз та обгрунтоване врахування вітчизняного і закордонного досвіду застосування амністії і помилування. Тому тема цієї конференції і результати ії обговорення є суттєвим кроком для вирішення проблем, що вісвітлюються у доповіді.
