Курталієва Е.Ш. До питання правового регулювання застосування амністії в Україні
Е.Ш. Курталієва студентка 7 групи 3 курсу Інституту підготовки кадрів для органів прокуратури України (Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», м. Харків, Україна) Рецензент: кандидат юридичних наук, доцент Л.М. Демидова
ДО ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ АМНІСТІЇ В УКРАЇНІ
У червні 2011 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» та інших законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2012 року. Даним нормативно-правовим актом було суттєво змінено порядок застосування амністії в Україні. І саме нова редакція цього закону потягнула за собою жваву дискусію серед науковців, практиків та студентів, які починають займатися науковою діяльністю. У свою чергу, нам хотілося би проаналізувати зміст закону з урахуванням предметного підходу законодавця до вирішення питання про амністію, тобто розглянути його в соціальному і юридичному значенні. Аналізуючи зміст закону в його соціальному значенні, перш за все, необхідно зазначити, що реалізуючи політику гуманізації кримінальної відповідальності та покаранння держава в особі уповноважених органів, так би мовити, проявляє милосердя до осіб, які вчинили злочини. Прощення таких осіб виражається у формі амністії. Дійсно, застосовуючи амністію, законодавець вчиняє гуманно, але ми не повинні забувати про те, що проявляючи гуманність до осіб, які вчинили злочин, слід, одночасно, серйозно ставитися до захисту потерпілих. Таким чином, зауважимо, що акти такого характеру завжди сприймаються у двосторонньому значенні. Ставлення фахівців до інституту амністії є різним, часто, навіть, протилежним. Деякі вчені вважають, що акти амністії порушують принцип соціальної справедливості, негативно оцінюючи даний інститут, інші вбачають у ньому втілення принципу економії кримінальної репресії, даючи йому позитивну оцінку. На сьогодні в науці немає однозначної оцінки інституту амністії. Однак, як слушно зазначає В.І. Тютюгін, наявність певних негативних проявів інституту амністії не означає, що наша держава вже на сьогоднішній день повинна повністю відмовитися від його використання. По-перше, право на її здійснення закріплено в Конституції України (системне тлумачення пункту 3 частини 1 статті 85 та частини 2 статті 92); по-друге, застосування амністії засновується на багатовіковій законодавчій традиції та правозастосовній практиці, що склалася в нашій державі; по-третє, не можна не враховувати й того, що на сьогоднішній день велика кількість норм КК України передбачає достатньо суворі види покарань, такі як довічне або строкове позбавлення волі. Так, за 2010 рік кількість осіб, засуджених до реальних строків позбавлення волі склала біля 25 % від загальної кількості засуджених. У зв’язку з цим, слід взяти до уваги той факт, що перенаселення засудженими місць позбавлення волі призведе до збільшення обсягу витрат з державного бюджету, а питання фінансування певних заходів потребує економії. Аналізуючи закон з юридичної точки зору, слід згадати, що вчені неодноразово наголошували на необхідності вдосконалення сфери правового регулювання застосування амністії. І це знайшло відображення в результатах діяльності Верховної Ради України – маємо нову редакцію Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 02.06. 2011 року, яка набрала чинності 01.01. 2012 року. Слід наголосити на тому, що даним законом було суттєво звужено сферу застосування амністії, а також внесено ряд інших змін. Так, новим законом заборонено застосовувати амністію до осіб, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду, але не розглянуті судом з постановленням обвинувального вироку. Така норма є дуже доречною, оскільки застосування амністії до вищезазначених осіб призводило до порушення принципу презумпції невинуватості. Крім того, саме таке застосування амністії по суті повністю ігнорувало законні інтереси потерпілих осіб, які бажали, щоб злочинці були притягнуті до кримінальної відповідальності. У новому законі розширений перелік осіб, до яких заборонено застосування амністії. Це такі особи: 1) стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин; 2) які не відшкодували завдані ними збитки або не усунули заподіяну злочином шкоду; 3) яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб. Усе це дає нам підстави стверджувати, що законодавець не залишився байдужим до неодноразових зауважень науковців щодо вдосконалення правового регулювання інституту амністії. На увагу також заслуговує те, що новим законом скасовано можливість заміни засудженому покарання або невідбутої його частини більш м'яким покаранням на підставі закону України «Про застосування амністії в Україні». Тобто, як бачимо, законодавець скасував суперечливе положення закону, яке передбачало часткове звільнення від кримінальної відповідальності. Варто згадати, що саме це положення старої редакції законів викликало обурення науковців, оскільки часткове звільнення особи від кримінальної відповідальності ані на підставі акта амністії, ані на підставі норм КК неможливо. Воно може бути лише повним. Отже, новий закон передбачив виключення амністії (а також помилування) із видів звільнення від кримінальної відповідальності. Відтепер амністія передбачає виключно звільнення від покарання та його відбування. У зв’язку з цим були внесені зміни до ст. 44, 85-86 КК України. Таким чином, зазначені зміни в законодавстві можна в цілому охарактеризувати як позитивні, оскільки вони усувають низку суперечностей при застосуванні даних положень на практиці, узгоджуються з основоположними галузевими принципами та кримінально-правовою доктриною. Однак невирішеною залишається проблема відсутності чітко виписаної процедури розгляду справ щодо застосування амністії.
