Крайник Г.С. Амністія за вчинення необережних злочинів, де було спричинено загибель кількох потерпілих
Г.С. Крайник кандидат юридичних наук, асистент кафедри кримінального права № 1 (Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», Україна)
АМНІСТІЯ ЗА ВЧИНЕННЯ НЕОБЕРЕЖНИХ ЗЛОЧИНІВ, ДЕ БУЛО СПРИЧИНЕНО ЗАГИБЕЛЬ КІЛЬКОХ ПОТЕРПІЛИХ
Відповідно до ч. 3 ст. 92 Конституції України амністія оголошується законом України. Закони України про амністію не можуть бути прийняті всеукраїнським референдумом (ст. 74 Конституції України) [1]. Амністія за часів незалежності України – нормативно-правовий акт кримінально-правового характеру, що у 1991 р. призначався Президією Верховної Ради УРСР, з 1992 р. по 1996 р. призначався Президентом України [2], а з 1996 р. по теперішній час приймається єдиним органом законодавчої влади України – Верховною Радою України, згідно з яким визначені ним категорії суб’єктів відповідних злочинів повністю чи частково звільняються від виконання покарання щодо них. Законом про амністію завжди визначається обмеження амністії щодо певного кола суб’єктів злочину та злочинів, а також порядок та строки виконання амністії [3, с. 329]. Засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарання, а також засудженому може бути замінено покарання або невідбуту його частину більш м’яким покаранням [4, с. 165]. Амністія щодо конкретної засудженої особи застосовується виключно судом [5, с. 406]. На підставі системного дослідження статей 44, 85, 86 КК [6], Закону України «Про застосування амністії в Україні» [12], звільненням від покарання у зв’язку з амністією слід розуміти відмову держави від застосування до суб’єкта злочину, визнаного винним у вчиненні злочину, призначеного йому судом покарання або відмову від подальшого виконання покарання щодо нього [9, с. 402]. Разом із тим, низка амністій за часів незалежності України призначалися Указами Президії Верховної Ради УРСР та Президента України [2], а не лише Законами України [8; 12]. Постає досить важливе як у теоретичному, так і практичному плані питання про межі застосування амністії. Зокрема, у пунктах а-г ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р. межі застосування амністії було визначено. Не допускалося застосування амністії: до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі; до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів тощо [7]. Однак, не йшлося про заборону застосування амністії за вчинення злочинів, де було спричинено загибель кільком (двом або більше) потерпілим. При дослідженні 185 вироків за кримінальними справами про вчинення злочину, передбаченого ст. 272 КК, що розглядалися судами України в період з 2003 по 2011 роки, матеріалів судової практики Верховного Суду України, статистичної інформації Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь, було встановлено, що звільнення від покарання за ст. 272 КК застосовувалося у 54 % випадків, із них: звільнення від покарання у порядку ст. 75 КК – 49 %; звільнення від покарання за законом про амністію – 5 % [10, с. 4, 12]. Так, за ч. 2 ст. 272 КК, незважаючи на заподіяння смерті понад двом особам у кожному випадку, було звільнено за амністією 4 особи. Однак це було до набрання чинності Закону України «Про застосування амністії в Україні» [12]. У ч. 2 ст. 119 КК «Вбивство з необережності», ч. 2 ст. 272 КК «Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою», ч. 3 ст. 286 КК «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами», та у низці інших злочинів, які належать в цілому до необережних злочинів, передбачені наслідки у вигляді смерті кільком потерпілим. Чи доречно у таких випадках застосовувати амністію? На мій погляд, із трьох видів амністій: повні, часткові та умовні [11, с. 433] до суб’єктів злочинів не варто застосовувати жоден із зазначених видів амністій за вчинення злочинів, де було заподіяно смерть кількох (двох або більше) потерпілих, зокрема, і за необережні в цілому злочини (ч. 2 ст. 119, ч. 2 ст. 271, ч. 2 ст. 272, ч. 3 ст. 286 КК та деякі інші), тому що: 1) загибель кількох потерпілих є особливо тяжкими наслідками вчинення злочину; 2) застосування амністії суперечитиме карі як меті покарання та може суперечити меті виправлення особи та спеціального запобігання. Основною метою покарання є все ж таки кара, відплата за вчинений злочин, за заподіяну ним шкоду [5, с. 359]; 3) спричинення загибелі кільком потерпілим є більш суспільно небезпечним, ніж одному або заподіяння інших тяжких наслідків. Особа, визнана винною у вчиненні такого злочину, підлягає більш суворому покаранню. Такий підхід знайшов підтримку законодавця у низці випадків, зокрема, у ч. 2 статті 119 КК «Вбивство з необережності», ч. 3 ст. 286 КК «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» тощо. Вважаю, повна амністія у випадку необережного заподіяння загибелі одному потерпілому, виходячи з принципу справедливості кримінального права та з етичних міркувань, повинна теж виключатися. Часткова або умовна амністія не повинні повністю виключатися у випадку необережного заподіяння смерті одному потерпілому, тому що: в окремих випадках є вина самого потерпілого; щире каяття у вчиненні злочину; активне сприяння розкриттю злочину; відшкодування матеріальної та моральної шкоди; виключно позитивні характеристики суб’єкта злочину як з місця проживання, так і роботи; на утриманні суб’єкта злочину перебувають інші особи; злочин вчинено вперше тощо. Якщо говорити про іншу класифікацію амністій – на предметні, персональні та предметно-персональні [5, с. 406], то і тут не вбачається підстав для застосування жодного із зазначених видів амністій до суб’єктів злочинів, якщо було спричинено загибель кількох потерпілих. Отже, амністія за часів незалежності України – нормативно-правовий акт кримінально-правового характеру, що у 1991 р. призначався Президією Верховної Ради УРСР, з 1992 р. по 1996 р. призначався Президентом України, а з 1996 р. по теперішній час приймається єдиним органом законодавчої влади України – Верховною Радою України, згідно з яким визначені ним категорії суб’єктів відповідних злочинів повністю чи частково звільняються від виконання покарання щодо них. У сучасний період амністія в Україні – нормативно-правовий акт кримінально-правового характеру, що приймається Верховною Радою України, згідно з яким визначені ним категорії суб’єктів відповідних злочинів, визнаних винними у вчиненні злочину, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, повністю чи частково звільняються від відбування покарання. Амністія – повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили (ст. 1 Закону України) [12]. Звільненням від покарання у зв’язку з амністією слід розуміти відмову держави від застосування до суб’єкта злочину, визнаного винним у вчиненні злочину, призначеного йому судом покарання або відмову від подальшого виконання покарання щодо нього. На мій погляд, не варто застосовувати ні повну, ні часткову амністію за вчинення злочинів, у тому числі необережних, де було заподіяно загибель кількох потерпілих, тому що: 1) загибель кількох (двох або більше) потерпілих є особливо тяжким наслідком вчинення злочину; 2) застосування повної амністії суперечитиме меті покарання та може суперечити меті виправлення особи та спеціального запобігання; 3) заподіяння загибелі кількох потерпілих є більш суспільно небезпечним, ніж одному або заподіяння інших тяжких наслідків. Особа, визнана винною у вчиненні такого злочину, підлягає більш суворому покаранню. Такий підхід знайшов підтримку законодавця у низці випадків, зокрема, у ч. 2 статті 119 КК «Вбивство з необережності», ч. 3 ст. 286 КК «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» тощо. У зв’язку з викладеним, вважаю, що ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 2 червня 2011 р. [12] було доречно доповнено положенням, що не допускається застосування амністії: пункт «д» –до осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб.
Література: 1. Конституція України : прийнята 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141. 2. Про розповсюдження акта амністії на осіб, засуджених військовими трибуналами: Указ Президії Верховної Ради УРСР від 21.10.1991 р. № 1672-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991 р. – № 51. – Ст. 750; Про порядок застосування Указа Президії Верховної Ради УРСР «Про амністію з нагоди річниці прийняття Декларації про державний суверенітет України» // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991 р. – № 34. – Ст. 458; Про підтвердження факту амністії громадян України – колишніх військовослужбовців контингенту радянських військ в Афганістані, які вчинили злочин: Указ Президента України від 1.07.1992 р. № 359/92 // Голос України. – 3 вересня 1992 р.; Про амністію з нагоди річниці проголошення незалежності України: Указ Президента України від 17.08.1992 р. № 395/92 // Голос України. – 18 вересня 1992 р.; Про амністію учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктів в інших зарубіжних країнах: Указ Президента України від 10.03.1994 р. № 78/94 // Голос України. – 7 квітня 1994 р.; Про амністію з нагоди третьої річниці незалежності України: Указ Президента України від 18.08.1994 р. № 446/94 // Урядовий кур’єр. – 20 серпня 1994 р. – № 130. – С. 4; Про амністію з нагоди 50-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні: Указ Президента України від 19.04.1995 р. № 321/95 // Урядовий кур’єр. – 22 квітня 1995 р. – № 61. – С. 2; Про амністію у зв’язку з десятою річницею Чорнобильської катастрофи: Указ Президента України від 16.04.1996 р. № 258/96 // Урядовий кур’єр. – 18 квітня 1996 р. – № 72-73. – С. 6; Про амністію з нагоди п’ятої річниці незалежності України: Указ Президента України від 27.06.1996 р. № 479/96 // Урядовий кур’єр. – 16 липня 1996 р. – № 131. – С. 10. 3. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К. : Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. – 336 с. 4. Житний О.О. Кримінальне право України: частина Загальна (у схемах та таблицях): Навчальний посібник. – Х. : Одіссей, 2008. – 200 с. 5. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. 2-ге видання, доповнене і перероблене. – К. : Атіка, 2009. – 512 с. 6. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131. 7. Про застосування амністії в Україні: Закон України від 1.10.1996 р. № 392/96-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 48. – Ст. 263. 8. Про амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат : Закон України від 21.11.1996 р. № 533/96-ВР // Голос України. – 18 грудня 1996 р.; Про амністію з нагоди першої річниці Конституції України : Закон України від 26.06.1997 р. № 401/97-ВР // Голос України. – 17 липня 1996 р.; Про амністію : Закон України від 24.07.1998 р. № 61-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 34. – Ст. 234; Про амністію: Закон України від 16.07.1999 р. № 1005-XIV // Урядовий кур’єр. – 11 серпня 1999 р.; Про амністію: Закон України від 11.05.2000 р. № 1713-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 24. – Ст. 191; Про амністію: Закон України від 5.07.2001 р. № 2593-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 33. – Ст. 129; Про амністію: Закон України від 11.07.2003 р. № 1131-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 36. – Ст. 283; Про амністію: Закон України від 31.05.2005 р. № 2591-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 25. – Ст. 332; Про амністію: Закон України від 19.04.2007 р. № 955-V // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 31. – Ст. 401; Про амністію: Закон України від 12.12.2008 р. № 660-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 15. – Ст. 189; Про амністію у 2011 році : Закон України від 8.07.2011 р. № 3680-VI // Офіційний вісник України. – 2011. – № 57. – Ст. 2275. 9. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. – [4-е вид.], переробл. і допов. – Х. : Право, 2010. – 456 с. 10. Крайник Г. С. Кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Х., 2011. – 20 с. 11. Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. – К. : Вид. Дім «Ін юре», 2006. – 568 с. 12. Про застосування амністії в Україні: Закон України від 2.06.2011 р. № 3465-VI // Офіційний вісник України. –2011. – № 48. – Ст. 1958.
