Демидова Л.М. Амністія та конституційні принципи законності, гуманізму та справедливості
Л.М. Демидова кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права № 1 (Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», м. Харків, Україна)
АМНІСТІЯ ТА КОНСТИТУЦІЙНІ ПРИНЦИПИ ЗАКОННОСТІ, ГУМАНІЗМУ ТА СПРАВЕДЛИВОСТІ
В нашій країні протягом останніх двох років було прийнято низку законів та інших нормативно-правових актів, спрямованих на втілення в національну правову систему принципів гуманізму та справедливості стосовно осіб, які вчинили злочини і щодо яких здійснюються дізнавальні дії або провадиться досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи, або винесений вирок суду. Крім того, головною рисою цих кроків державної влади є продовження удосконалення правового забезпечення дотримання законності на усіх стадіях кримінального судочинства. До переліку таких суспільно важливих документів, насамперед, слід віднести: Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» та інших законодавчих актів України» від 02.06 2011 р., нову редакцію Закону України «Про застосування амністії в Україні», який набув чинності 01.01.2012 р. та Закон України «Про амністію в 2011 році» від 08.07.2011 р. Фактично ці закони визначають та реалізують нові державні та наукові підходи до вирішення певних проблем інституту амністії кримінального та кримінально-виконавчого права. Новелою законодавчих рішень щодо інституту амністії є відмова законодавця від застосування амністії стосовно осіб, вироки суду щодо яких ще не винесені. Реалізації такого підходу передувала напружена робота науковців, практиків, депутатів та інших осіб, зацікавлених в розв’язанні існуючої проблематики. Етимологічний зміст поняття амністії – це пробачення, забуття. За своєю суб’єктивною рисою амністія не може бути застосовано щодо осіб, які ще не визнані судом винними у вчиненні злочину. На це неодноразово звертали увагу автори в юридичній літературі. Попередня редакція ст. 1 Закону України «Про застосування інституту амністії в Україні» в частині застосуванняя амністії на стадії дізнання, судового слідства або судового розгляду кримінальної справи була порушенням конституційного принципу законності щодо особи, яка не визнана судом винною у вчиненні злочину. Обґрунтованість відмови законодавця від застосування амністії до винесення вироку суду не викликає сумніву. Проте це тільки перший крок на шляху дотримання законності в законодавчому окресленні меж цього державного заходу. І це стосується осіб, стосовно яких винесений вирок суду, проте він ще не набрав законної сили. Щодо таких осіб нова редакція ст. 1 зазначеного закону передбачає можливість застосування амністії. Це також є порушенням конституційних принципів законності та невинуватості особи у вчиненні злочину, поки ії вину не доказано у обвинувальному вироку суду, який є чинним. Вирок винесений, проте не набрання ним законної сили, є підставою для визнання особи, стосовно якої такий вирок винесений, невиноватою. Чи можна прощати таку особу, застосовуючи амністію? Таким чином, вирішена одна проблема, а залишена інша. Розв’язання такої ситуації міститься в послідовності законодавця: амністія має поширюватися на осіб певних категорій або, які вчинили певні види злочинів, вину яких доведено вироком суду, який набрав законної сили. Це буде законно та науково обґрунтовано. Щодо втілення принципу гуманізму при застосуванні амністії до засуджених осіб, то це вочевидь. Питання в тому, що цей принцип має діяти, реалізуватися тільки одночасно з принципом справедливості, на що і звертається увага певними дослідниками. В першу чергу, це обумовлено і поширюється на необхідність дотримання справедливості щодо потерпілих від злочину. Справедливість є філософсько-етичною категорією, зміст якої виражає доброчесне та поважне ставлення людей, суспільства і держави до загальнолюдських цінностей. Дослідники розглядають справедливість як форму громадської свідомості, яка виявляє співвідношення між діями, подіями в суспільстві та державі, при яких забезпечується найкраще співіснування людей, соціальних груп та, в цілому, соціальних інституцій. Крім того, ця категорія охоплює своїм змістом реалізацію можливостей людини та належну віддачу за ії вчинки у виді застосування заходів державного примусу, адекватно суспільної небезпечності вчиненого діяння. Це система моральних вимог, визнанних в суспільстві та закріплених в Основному Законі України, які визначають соціальну сутність основних інститутів права. В чинній Конституції України справедливість притаманна кожній її нормі, зокрема тим з них, які знайшли своє відображення (реалізацію) в інститутах кримінального права, в положеннях та приписах національного законодавства про кримінальну відповідальність. Справедливість є конституційним принципом кримінального права, який охоплює не тільки інтереси особи, яка є виноватою в вчиненні злочину, а й інтереси потерпілого від злочину, а також законні інтереси будь-якої людини, ії права та свободи. Цей принцип охоплює як сферу законотворчості, так і правозастосування. Він має знаходити і знаходить своє відображення в інституті амністії. Аналіз законодавства України про кримінальну відповідальність та про амністію в площині дотримання принципу справедливості дозволяє виявити існуючі протиріччя між декларацією охорони конституційних прав і свобод людини та громадянина й їх реалізацією в конкретних законодавчих положеннях. Розглянемо реалізацію принципу справедливості в законодавстві про кримінальну відповідальність щодо охорони майнових прав потерпілого від злочину та при застосуванні амністії стосовно осіб, які вчинили порушення таких прав. На мій погляд, це взаємопов’язані питання. Якщо амністія застосовується стосовно особи, яка в повному обсязі відшкодувала заподіяну злочином шкоду, проте така шкода не відображає реальні збитки (втрати) потерпілого від злочину? Чи це є справедливим? Спрямовано таке питання не до особи, яка вчинила злочин, а до науковців і законодавця. Здається, що, насамперед, потребують уваги декілька аспектів цього питання. По-перше, щодо дотримання принципу справедливості при криміналізації або декриміналізації розкрадання чужого майна шляхом, який був обраний законодавцем ще в 2003 році – встановлення розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян, який є розрахунковою одиницею розміру майнової шкоди як різновиду суспільно небезпечного наслідку злочинного діяння. Як відомо, цей порядок визначається поза межами КК України – окремими законами. З 2004 року коливання такого розміру ставлять від збільшення до зменьшення в десятки і більше разів без будь-яких наукових обгрунтувань кроків, які обирає законодавець. Розв’язання зазначеної проблеми знаходиться в площині переходу у Особливій частині КК України до абсолютних цифр при визначенні розміру майнової шкоди, заподіяної злочинним діянням. І таку точку зору підтримують переважна більшість вчених. До виникнення сприятливих умов доцільно прийняти «проміжний» захід: слід передбачити в КК правило (формулу) визначення неоподаткованого мінімуму доходів громадян. По-друге, щодо поновлення порушених злочином майнових прав потерпілого. Викливає зауваження своєю незавершеністю проголошення в ч. 1 ст. 1 КК України, що завданням Кодексу є правове забезпечення охорони прав і свобод людини та інших цінностей від злочинів без подальшого закріплення положень щодо поновлення прав потерпілого від злочину. Забезпечити охорону прав, свобод людини та інших соціально важливих цінностей тільки з виконанням репресівної та превентивної функції КК без поновлення порушеного є півмірою. Як відомо, це питання віднесено законодавцем до цивільно-правових і на стадії досудового чи судового слідства, наприклад, слідчий або суддя (суд) «допомогають» потерпілому поновити свої права. Водночас, не завжди реально обсяг порушених майнових прав позивача дорівнює обсягу порушених прав потерпілого від злочину, встановлених слідством чи судом. Отже, правове забезпечення поновлення майнових та інших прав потерпілого як складова охорони КК України цих прав Кодексом не врегульована. КК не містить ніяких положень, які розв’язують таку ситуацію. Враховуючи наведене, слід підтримати пропозицію науковців, які пропонують доповнити Загальну частину КК України статею, в який доцільно закріпити право потерпілого на поновлення порушеного злочином його права і це має бути охоплено завданням КК, яке зазначене в ч. 1 ст. 1 цього Кодексу. Такий крок буде сприйяти підвищенню відповідальності дізнавача, слідчого, прокурора, судді та установ, які забезпечують виконання призначеного покарання, за своєчасне та повне поновлення порушеного права потерпілого. Крім того, при застосуванні амністії має бути повним за обсягом відшкодування амністованою особою заподіяної потерпілому майнової шкоди. І цей факт слід документально підтверджувати з відображенням у відповідній системі статистичного обліку поновлення прав потерпілих та амністованих осіб. На жаль, досі така система в нашій країні не створена. Вбачається, що вирішення наведених проблем також пов’язано з необхідністю і доцільністю закріплення в КК Україні та Законі України «Про застосування амністії в Україні» принципів, на яких грунтується цей Кодекс, зокрема принципів законності, гуманізму та справедливості.
Шановна пані Демедова! Повністю з Вами згоден. Хочеться лише додати те, що думка потерпілого має бути обов’язковою для суду при вирішенні питання про застосування амністії чи інших видів звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки зараз у цьому питані просто ситуації плачевна. З повагою, Володимир Шаблистий, доцент кафедри кримінального права та кримінології факультету з підготовки слідчих Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи. [ Регистрация | Вход ]
